Хранімо пам’ять про героїв!

В різні часи і за різних обставин вони поклали життя за незалежність та територіальну цілісність України.
Хранімо пам’ять про героїв!

Катерина Носкова

Дата та місце народження:
23 квітня 1989 р., м. Знам'янка,  
Кіровоградська область.
Дата та місце загибелі:
16 серпня 2015 р., м. Горлівка,
Донецька область.

Вона загинула, виконуючи бойові завдання в районі міста Горлівка.
26-річна Катерина Носкова проходила військову службу за контрактом у бойовому підрозділі з лютого поточного року, добровільно вирішила відбути в зону проведення АТО.  "Тієї жахливої ночі, 16 серпня, Катерина сама попросилась на передній край лінії оборони в районі Горлівки, де був сильний обстріл зі сторони бойовиків. «Кет» сіла в машину і поїхала на порятунок бойових побратимів. Їй вдалося вивезти з-під обстрілу двох поранених солдатів. Вона врятувала два людські життя, а своє віддала. Трагедія сталася, коли дівчина повернулася за пораненими. Тоді обстріл відновився, і Катя загинула разом з бійцем,  якого  намагалася  вивезти  до  санчастини.  

Герої Крут. Доля учасників бою
Володимир Шульгін
(1894 – 1918)

Серед студентів, які поклали своє життя за Батьківщину, був і уродженець нинішньої Кіровоградщини.

У 1913 році студент університету Святого Володимира, що нині має ім'я Тараса Шевченка, Володимир Шульгін під час навчання на природничому факультеті організував українську студентську громаду у Києві.

За словами племінниці Володимира Шульгіна Олени Леонтович, про військову кар'єру Володимир не мріяв, та дізнавшись про загрозу з боку більшовиків, не роздумуючи, записався у студентський курінь Січових Стрільців. Хоч уже рік, як не навчався у виші.
А вже за 2 місяці разом зі студентським другом Володимиром Наумовичем був розстріляний чорнобушлатниками біля станції Крути.
«Два друга обійнялися, і так в обіймах їх прошили кулі» – пригадує Олена Леонтович.
1918 року спочатку друзів перепоховали, як і всіх молодих загиблих захисників київського напрямку від російського окупаційного червоного війська Муравйова, на Аскольдовій Могилі. Коли ж 1934 року на похованнях радянська влада влаштувала парк, бабуся Наумовича перенесла їх прах таємно на Лук’янівський цвинтар, про що ця родина розповіла громадськості незалежної України лише в середині 90-х. Хлопці поховані в одній труні, бо перед смертю міцно обійнялися.

Тобі, Україно моя, і перший мій подих,
і подих останній тобі.

 Василь Еллан