Семен (Самуїл) Давидович

Лівертовський

Семен (Самуїл) Давидович Лівертовський -людина надзвичайної долі. Він- талановитий живописець, портретист та шанований педагог у нашому місті.
С.Д. Лівертовський – корінний знам’янчанин. Майже вся його родина загинула під час Другої світової війни.
На початку війни потрапив на фронт. Брав участь у невдалому наступі Південно-Західного і Південного фронтів на Харків та потрапив у фашистський полон.
До серпня 1942 р. знаходився у декількох таборах на території України. Згодом був етапований у концтабір « Гамельбург» у Східній Пруссії. Там був викритий як єврей. Семен порапив під розстріл разом з 80-ма радянськими військовополоненими. Але трапилося диво! Він залишився живим, виліз з траншеї-могили і тут його затримав німецький патруль.
Загроза його життю як представнику єврейської нації залишалась і товариші по ув’язненню допомогли Семенові з новими документами. Так він став українцем - Семеном Тараненком.
Більшу частину полону Лівертовський пробув у Норвегії у таборі на острові Сьорейя за полярним колом, де видобували доломітний камінь.
Після капітуляції фашистських окупантів у Норвегії, англійці оголосили про визволення радянських військовополонених.
Після звільнення з полону з ним трапилась історія, яка допомогла Семену розкрити свій талант портретиста.
У червні 1945 р. норвежці очікували на повернення із-за кордону короля Норвегії Хокона УІІ.
Рибалки-мешканці острова шукали художника, який би міг виконати портрет короля для правління територіальної громади до дня його повернення. Не знайшовши художника серед жителів громади, острів’яни звернулися до радянських воїнів, а ті вказали на Семена Лівертовського.
Портрет короля Норвегії був успішно виконаний та дотепер зберігається в правлінні територіальної громади о. Сьорейя.
Повернувшись додому, Семен Лівертовський провів цілий рік у радянських фільтраційних таборах. Після звільнення із лав армії, працював у середніх школах міста Знам’янки і продовжував писати картини.

За матеріалами пошукової роботи
вихованців гуртка «Історичне краєзнавство»,
керівник – вчитель історії Світлана Ніколенко

***************************************

Зубицький Володимир Данилович

Володи́мир Дани́лович Зуби́цький народився 2 березня 1953 р. у с. Голоскове Миколаївської обл. Український композитор та виконавець (баяніст). Син відомого лікаря-травозная Данила Зубицького. Перші кроки музичної творчоті розпочав у місті Знам’янка.
Володимир Зубицький –видатний баяніст, композитора, педагог, музичний та громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв України, лауреат багатьох музичних премій, у тому числі – міжнародних. Є автором декількох симфоній, опер, камерно-інструментальної, хорової і вокальної музики. Гастролює по країнах Європи, Азії та Америки.
Батьки Володимира дуже любили музику, спів. Своє захоплення передали синові. В чотири роки хлопчик вже дружив з гармонікою. На вступних екзаменах до Знам’янської музичної школи він показав відмінні музичні дані. Пізніше став учнем Криворізького музичного училища, Московського музичного училища імені Гнесіних, навчався в Київській консерваторії.
З 1995 року проживає в Італії, в маленькому містечку Пезаро на березі Адріатичного моря, веде активну концертну та творчу діяльність. Під його патронатом проводиться два міжнародних конкурси баяністів-акордеоністів.
Він є автором трьох опер,двох балетів, семи симфоній, п’яти концертів, камерних творів. Широко розповсюджені хорові концерти та твори для баяна.
Володимир Зубицкий – чудова людина, відмінний виконавець, геніальный композитор, який обігнав час та "продвинув" баян із космічною швідкістю у 21 століття. Браво, Маестро!

******************************************

Айвазовська Раїса Олексіївна

Народилася 3 травня 1944 року в с. Мошорине Знам’янського району Кіровоградської області. У 1974 році закінчила Одеський вотехнікум зв’язку. Вона відома в Україні народна майстриня-вишивальниця
Вишивкою Раїса Олексіївна захопилась, коли їй було 50 років. Перші свої вироби – вишиті хрестиком диванні подушки, картини, Раїса Олексіївна виготовила щоб прикрасити свою оселю, або як подарунки своїм дітям. Згодом вона зацікавилась вишивкою хрестиком рушників та ікон.
Від її робіт не можна відвести око! Це справжні обереги, виконані за всіма традиціями української вишивки. Здається, що майстриня працює серцем, а не тільки вправними ручечками! Тому вишивка Раїси Олексіївни сьогодні має подвійну цінність. Це прекрасні витвори мистецтва та відродження народних традицій. Божий дар, талант та велика працездатність зробила Раїсу Олексіївну відомою не тільки на Кіровоградщині. Вона славила і славить наш регіон на численних фестивалях і виставках народної творчості та декоративно- ужиткового мистецтва.
Досконало оволодівши технікою вишивки хрестом, майстриня не зупиняється на досягнутому. Вона продовжує вивчати історію та традиції української вишивки, знайомиться з унікальними зразками старовинних вишитих рушників.
В 2011 році Раїса Олексіївна з метою розвитку зеленого туризму в м. Знам’янка зареєструвала зелену садибу «Вишивана хата». Її садиба-унікальна не лише для невеликого міста Знам’янка. Уявіть собі – тут не тільки можна відвідати виставку українського ужиткового мистецтва, ознайомитися з багатою колекцією старовинних рушників з усіх регіонів України, а й побачити творіння самої господині й бути присутнім на її майстер-класі.
Вона, голова Асоціації народних майстрів Знам’янщини, відома не лише в Україні. Її роботи представлено в Києві, а також у Росії, Німеччині, Австралії. Недарма Раїса Олексіївна - далека родичка видатного живописця-мариніста Івана Айвазовського. Що ж, гени даються взнаки!

********************************************************

Шкода В'ячеслав Євгенович

Народився 1 травня 1929 року у місті Знам’янка. Навчався у Кіровоградському педінституті ім. О.С.Пушкіна. Закінчив Одеський педінститут ім. К.Д.Ушинського та Кіровоградське музичне училище. Багато років працював вчителем української і російської мови та літератури, викладачем музичних дисциплін у школах міста Знам’янки та району.
   Головним змістом наукової роботи В’ячеслава Євгеновича було збирання та систематизація історичних матеріалів з історії Знам’янщини, родини Т.Г.Шевченка, видання книг і наукових праць з історії Знам’янщини. Йому належать путівник «Знам’янка», створений у співпраці з В.А.Проценком, науковий нарис «Місто Знам’янка» у багатотомному виданні «Історія міст і сіл Української РСР», вісім краєзнавчих документальних кінофільмів, створених у співдружності з Кіровоградською обласною та Знам’янською телерадіокомпаніями, публікації історико-краєзнавчого змісту у періодичних виданнях Кіровоградської області і України.
   В.Є.Шкода був одним з засновників музейної справи у Знам’янці, провідним екскурсоводом Знам’янського бюро подорожей та екскурсій. З 1991 до 2003 року В.Є.Шкода працював директором музею «Кобзарева світлиця», у 2004-2009 роках був головним зберігачем фондів краєзнавчого музею.
   Життя В.Є.Шкоди обірвалося 4 березня 2011 року.

**********************************************

Рябошапка Олександр Антонович

Народився Олександр Антонович 27 жовтня 1945 року у с. Диківка Знам’янського району. Як і всі тоді, жили у сільських злиднях. З п’яти дітей у родині Рябошапок вижило лише троє, у тому числі і Олександр. Мати Григора майже до самих пологів працювала ланковою буряківничої ланки, - копала й кидала важкий буряк на підводи. Батько, - Антін був машиністом молотильної машини, приблизно у 1947 році був ув’язнений за те, що насипав у робочі черевики колгоспної пшениці, бо дітям не було чого їсти. У цей страшний рік маленький Олександр лежав пухлий, майже безнадійний. Але його виходила батькова мати Марія. Олександр Антонович завжди ставився до хліба з надзвичайною шаною…
З 15 років підробляв у колгоспі. Закінчивши сільську школу, працював у колгоспі механізатором. Потім навчався у Олександрійському культосвітньому училищі. Працював завідуючим клубу.
У 1972 році його було запрошено на журналістську роботу в редакцію міськрайонної газети «Серп і Молот». Задумів у молодого газетяра було чимало! Хотілося розповісти про всіх тих, чиїми іменами названі вулиці нашого міста, створити серію описів про сучасників – земляків. За плідну громадську і виробничу роботу удостоєний медалі «За трудову відзнаку». Незабаром був висунутий на посаду заступника редактора Добровеличківської районної газети.
Та недовго там довелося відпрацювати. Потрапив у дорожню аварію. довгі місяці лікування не принесли бажаного результату. Але це не тільки не зламало, а навпаки – загартувало Олександра Антоновича. Він здійснює давно задумане – пошук і написання історії тих, хто визволяв Знам’янку. Ведеться систематичний збір інформації і на інші теми. Так були створені історично достовірні розповіді про академіка Д.І.Щербакова, інженера-металурга А.С.Точинського, доктора філологічних наук, професора Л.Г.Скрипник, автора пригодницьких книг С.А.Кулика, чемпіона світу і Олімпійських ігор В.В.Ніколаєва.
Письменник досить чітко вибрав для себе три напрямки роботи: «Визволителі», «Вихідці із Знам’янщини», «Люди нелегкої долі».
Олександр Антонович Рябошапка був членом Національної спілки журналістів України, лауреатом обласної краєзнавчої премії ім. В. Ястребова. Почесний громадянин м. Знам’янка з 2002 року.

********************************************

Горбунов Федір Іванович

Народився 1921 року в Оренбурзькій області, Росія. 1 вересня 1939 року приступив до роботи у Ржавській середній школі Оренбурзької області. Невдовзі був призначений директором цієї школи. Працю Ф.Горбунов поєднував з навчанням в Оренбурзькому педінституті.
   В січні 1942 р. Ф.І.Горбунов потрапляє до полкової школи, а після її закінчення у числі найкращих бійців був направлений до Уфимського піхотного училища.
   Ф.Горбунов воював у складі 17-ї механізованої бригади під Сталінградом. Командував взводом. У бою за станцію Зимівники був важко поранений, потрапив у полон. Під час проходження ешелону з військовополоненими через Чорний ліс, троє радянських бійців, серед яких був Ф.І.Горбунов, здійснили втечу. Невдовзі бійці з’єднались з партизанським загоном на Знам’янщині. У ніч з 11 на 12 грудня 1943 року партизанський загін зустрівся з регулярними частинами армії. Повернувшись до армії, Ф.І.Горбунов визволяв Україну, Молдавію, Румунію, Угорщину, Чехословаччину.
   У січні 1946 р. 25-річний капітан повернувся на Оренбурзьку землю, де працював директором Бузулукської школи робітничої молоді. Через погіршення зору за порадою академіка В.Філатова переїхав на Україну, до м. Знам’янка. Протягом 30-ти років працював у Знам’янській школі №2 – вчителем, заступником директора, директором школи. Під керівництвом Ф.І.Горбунова Знам’янська СШ № 2 пройшла архітектурно-технічну модернізацію. Був надбудований 3-й поверх будівлі, створені нові навчальні кабінети, впроваджено використання технічних засобів навчання.
   Федір Іванович Горбунов - Почесний громадянин м. Знам’янка з 1994 року.