"Галопом по Європі-2",  або наші європейські мандри

З 15 по 23 липня учні НВК « Знам'янська ЗШ І-ІІІ ступенів №2-ліцей, члени дитячо-молодіжної громадської організації «Оберіг»   здійснили культурно-освітній візит до Європи у рамках Міжнародного культурно-освітнього проекту. Керівником нашої делегації була координатор організації, вчитель історії та суспільствознавчих дисціплін НВК Філіпова Світлана Миколаївна, саме вона запросила нас взяти участь в цьому проекті, за що ми їй дуже вдячні.  Цей проект підтримують два вузи міста Ополе Республіки Польщі та громадські організації "Фонд розвитку Шевченків край", "Центральноукраїнський центр громадських ініціатив", "Європейський простір".
У програмі міжнародного культурно-освітнього візиту   було відвідування європейських міст – Львів (Україна), Краків, Ополе (Польща), Відень (Австрія), Венеція (Італія), Будапешт (Угорщина), Освенцим (Польща).

Мета візиту - ознайомлення з мовою та культурою країн Європи, історією виникнення Європейського Союзу, здобутками європейської демократії, ознайомлення з можливістю навчання у вищих навчальних закладах країн Європи, зокрема Польщі, розширення світогляду громадян України, формування активної громадської позиції направленої на встановлення в Україні європейських стандартів життя, навчання та праці.
Завдяки організаторам ми змогли ознайомитися з мовою та культурою країн Європи, історією виникнення Євросоюзу, здобутками європейської демократії, з можливістю навчання у вищих навчальних закладах країн Європи. Учні-старшокласники, учасники проекту, розширили свій світогляд, направлений на встановлення в Україні європейських стандартів життя, навчання та праці.

Подорож розпочалася екскурсією по рідному Львову. ЛЬВІВ   —   чарівне  місто  західної  України,  це      місто-музей,     де    здійснюються найзаповітніші   бажання;   місто,   у  якому   кожна вуличка    є    живою    легендою,   що   прикрашає сучасність. Кожен, хто  хоч  раз  побував у Львові, знову   і   знову   приїжджає   сюди  —   напевно  це якась   магічна   сила    та    неповторні    враження приваблюють  сюди  людей.
А поринули ми в історію міста починаючи від Львівського Оперного театру – архітектурної перлини Львова у стилі неоренесансну (1901 рік), одного з найгарніших театрів Європи. Далі нас чекали Вірменський кафедральний собор, Домініканський собор, Італійське подвір’я, Каплиця Боїмів та нарешті      Площа Ринок з міською ратушею.
Площа Ринок – центр політичного, громадського, культурного і торгового життя міста протягом 500 років, серце Львова, історичний початок європеїзації України.
Львівська Площа Ринок зберегла свою назву від ХІV століття. Вона походить від німецького «der Ring» (коло, кільце), власне за таким принципом будувалися центральні площі німецьких середньовічних міст.
Далі подорож продовжилась переїздом зі Львова до польського міста Ополе. Тут ми проживали в охайному студентському гуртожитку. Ми відвідали Вищу Школу Управління і Адміністрації, де для нас прочитали цікаву лекцію про історію та культуру Польщі, згодом провели урок польської мови. Доброзичливість та гостинність проректора університету, керівника та координатора проекту залишаться на довгий час, а бажання отримати вищу освіту, сподіваюсь, стане реальною перспективою для багатьох старшокласників. Виявляється, польські юнаки та дівчата після закінчення школи інститути та університети обирають не на батьківщині, а у сусідніх – Німеччині, Франції чи інших країнах. А у Польщі в останні роки спостерігається недобір абітурієнтів. Про це нам розповів проректор  Вищої школи управління і адміністрації Войцех Дучмал.
І гостинно запросив молодих українських випускників шкіл на навчання до свого вузу і на очне навчання, і на заочне.
 Взагалі пан Войцех свій вищий навчальний заклад називає   Школою у „пігулці”. Як це розуміти? „Навчання у сучасній, передовій, зручній, добре оснащеній школі, яка дає студентам всебічні знання,” – ось таке його пояснення і додає, що у 2009-2010 навчальному році у Школі було 4500 студентів, викладання предметів здійснюють 180 наукових працівників. Вуз проводить багату і різноманітну наукову співпрацю з вузами Німеччини, Канади, Франції, Словаччини ,Чехії та інших країн. Словом, навчання української молоді в Ополе або іншому місті Польщі – їх дорога  у Європу. Адже за час навчання у вузі Польщі вони можуть собі і підшукати роботу. А після закінчення Школи їм гарантоване отримання робочого місця.  Школа  пропонує абітурієнтам такі факультети: управління, фінанси та рахунки, політологія, адміністрація, інформатика і економетрія, педагогіка, соціологія, філологія, економіка, логістика.
Ополе дуже красиве і доглянуте місто. Воно не велике, але багате на водні канали. Можливо, це численні розгалуження Одера, який протікає містом. У ньому також багато зелені, зокрема, ялин, сосен, самшиту, туй.
Поляки – гостинний і ввічливий народ. Будь-яку розмову, навіть з незнайомими людьми, вони починають словами „Прошу, пане (або пані)!” Тож  відвідавши Польщу, обов’язково відчуєш себе пані.
Звідси ми переїхали до столиці Австрії, ошатного міста Відень, де познайомилися з його історичною частиною. Відень справедливо вважається одним з найчарівніших міст Європи. Колишня столиця Австро-Угорської імперії вражає своєю величчю і розкішшю, своєю чарівливістю і теплотою... Це незвичайно багатолике місто. Відень називають серцем Європи. У цьому прекрасному місті Вас не покидатиме відчуття свята, коли б Ви його не відвідали.
Місто було засноване кельтами в V ст. до н. е. . під ім"ям Вен і після захоплення   римлянами   (I в. н. е.)   перетворився  на   форпост  Віндобона
(Фабіана) . Спалений германцями в V ст. н . е.  місто швидко відбудувалося, вигідне положення в середній течії Дунаю в обрамленні стіни гір давали йому безліч переваг , і вже в VIII -X століттях Веніа стає великим торговим центром. У 1529 вінці практично без зовнішньої допомоги витримали важку облогу османів, а 12 вересня 1683, після ще однієї облоги міста, об"єднана польсько- австрійсько -німецька армія вщент розгромила переважаючі сили Кара Мустафи . Після цього Османська імперія поступово втратила майже всі свої європейські володіння і почався її занепад. З XVI століття Відень стає столицею Габсбургів і Австрійської імперії, центром культурного і політичного життя Європи , а після розпаду Австро -Угорщини в 1918 році - столицею незалежної Австрії. Сучасний Відень є штаб - квартирою ОПЕК , ОБСЄ , МАГАТЕ , ЮНІДО та інших міжнародних організацій, а його історичний центр внесений до Списку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.
Важко навіть припустити , що оточена строгими післявоєнними будинками площа Hoher Markt ( "Верхній ринок ") є найстарішою в місті, проте це саме так. Саме це піднесене місце було серцем римського табору Віндобона , частина акведука якого досі можна побачити трохи нижче торгової галереї на південній стороні площі. Окрасою площі вважається так званий Весільний фонтан , що зображає вінчання Марії та Йосипа священиком (чому , природно , в Біблії немає ніяких свідоцтв) . Однак візитною карткою площі вважається все ж не він, а прекрасні годинник Анкер (1914 р.) на комплексі однойменної страхової компанії в північній частині Hoher Markt . Щогодини позолочені фігурки різних історичних діячів з"являються в спеціальному віконці , а опівдні всі вони на 10 хвилин ніби виходять до глядачів під органну музику. А в прилеглому будівлі ( Tuchlauben , 19 ) в 1979 році при реставрації були виявлені середньовічні фрески , які всупереч традиціям тих років зображують не святих і праведників , а героїв балад миннезингеров , танці , побутові та вуличні сценки.
Собор Святого Штефана Штефансдом (Stephansdom) – національний символ Відня та Австрії, одна з видатних кафедральних споруд в світі, його історія йде своїм корінням в глибину століть. Собор будувався, перебудовувався, реставрувався в перебігу багатьох сторіч, його історія невіддільна від історії Відня і Австрії.
Храму більше 800 років (перша базиліка на цьому місці була побудована в 1137 році, а фундаменти існуючого комплексу закладено в 1359 році ). Під ним знаходяться стародавні катакомби - місце поховання представників династії Габсбургів (частина склепів знаходиться безпосередньо в храмі , але багато поховання фактично зроблені саме в підземеллях - в цілому тут покоїться понад 16 тисяч осіб !). Його високі готичні шпилі – 146м – просто неможливо не зауважити навіть з далека! Внутрішнє оздоблення собору просто заворожуюче красиво, а в шпилі можна розглядати турецьке гарматне ядро , що потрапило в нього під час турецької облоги міста в XVI столітті.
 Самий чудовий зовнішній елемент собору - південна вежа Хохтурм , іронічно звана вінцями " Штефль " (" Маленький Стефан " ) , чий шпиль " злітає " на висоту 137 метрів. На стінах Штефансдому можна побачити міри довжини , розміру і ваги , за якими в середні віки перевіряли товар при покупці , а з його оглядового майданчика відкривається чудовий вид на Дунай і Відень.
Історія Відня налічує більше, ніж три тисячі років, за Габсбургів місто стало столицею та його імперська елегантність - спадщина цієї династії.
Хофбург – це колишня резиденція Габсбургів, а сьогодні штаб-квартира президента Австрії комплекс із 18 будівель та 19 палаців, збудованих в різних архітектурних стилях. Туристи тут можуть прогулятися імператорським апартаментами, відвідати іспанську школу верхової їзди, скарбницю та національну бібліотеку.
Будинок Парламенту – помпезна будівля у грецькому стилі із масивними колонами, яку прикрашають статуї античних богів. Перед входом в Парламент знаходиться фонтан із статуєю богині Афіни-Палади. Будівля займає площу 13500 м.кв. і вміщує в собі близько 100 залів.
Відень - це всесвітньо відомий центр музики, завдяки довгій череді відомих музикантів, що проживали і творили в цьому місті: Моцарт, Бетховен, Гайдн, Шуберт, Брамс.
Впродовж наступної ночі ми добиралися до Венеції – місто карнавалів та гондольєрів, а також місто закоханих.
Венеція унікальна. Це місто, побудоване для пішоходів, тут практично немає машин, і води каналів замінюють міську проїжджу частину. Іскристі краплі води на вікнах і тріщинах древніх будівель створюють атмосферу таємничості. Темні проходи раптово виводять на величезні і наповнені голубами площі або до незліченних каналів з прекрасними містками. У Венеції завжди панує чарівна і невимовно святкова атмосфера.
Сан-Марко (італ. San Marco) – центральний з шести історичних районів Венеції. Район також включає острів Сан-Джорджо Маджоре.
Назва району походить від імені покровителя Венеції – Святого Марка. У районі зосереджено більшість головних об'єктів і визначних пам'яток острова, включаючи центральний комплекс Сан-Марко, в який входять: Площа Сан-Марко, Собор Святого Марка, Палац дожів, Бібліотека Сан-Марко, Лоджетта, Кампаніла, Старі і Нові Прокурації, Колони Сан-Марко, Годинникова вежа, Яскраво-червона Наполеоніка.
Площу оточують знайомі по книгах і гравюрах мармурові палаци – фасади, різьблені колони, величезні «венеціанські» вікна з дерев'яними віконницями. Там, де горить світло, в жовтому квадраті можна побачити то величезну люстру матового венеціанського скла, то позолочену раму старовинної картини, то інкрустовані балки дерев'яної стелі…
А поряд, на краю площі Сан-Марко є місце, де вбивць, шпигунів і осіб, визнаних ворогами Венеціанської республіки закопували живими вниз головою. І «Понті ді соспірі» – міст зітхань, по якому проводили у в'язницю злочинців. Через віконця цього моста вони востаннє могли побачити блакитне небо…
Наполеон назвав пьяцца Сан Марко «незрівнянним салоном Європи», що не перешкодило йому пограбувати її. Вагнер, уражений пишністю архітектурного ансамблю, закрився в готелі, сів за рояль і почав складати увертюру до майбутньої опери «Тристан та Ізольда».
Тут неважко фантазувати – уявити себе втомленим ремісником, що повертається після роботи додому, або суворим алхіміком, що вийшов з димної лабораторії ковтнути свіжого повітря, або відважним капітаном, що повернувся з далекого походу на рідну землю. Хоча б на мить уявити себе жителем цього міста – по суті, теж вже уявного, оскільки місто з кожним роком все глибше і глибше занурюється в хвилі Адріатики…
Міст Ріальто.  У списку впізнаваних пам’яток Венеції міст Ріальто займав одне з провідних місць. Понте ді Ріальто розглядають, як один з найбільш відвідуваних куточків міста на воді. Це найстаріший міст через Гранд Канал, головну транспортну артерію міста. Під час бурхливого розвитку Венеції не було ніяких мостів між двома сторонами каналу, що було великою проблемою. Саме біля нього колись зародилася Венеціанська республіка. Його причал став міжнародним торговим центром, про що нагадують назви набережних: Fundamenta del Vin (винна), del Carbon (вугільна), del Ferro (залізна). І зараз до моста Ріальто привозять рибу, фрукти і овочі. Міст, спочатку понтонний, потім дерев'яний і заснований на палях, був побудований в XII столітті.  Міст спирається на 12 тисяч паль, забитих в дно лагуни. На мосту розташовані 24 магазини, розділені в центрі двома арками. Міст складається з однієї могутньої арки завдовжки 28 метрів, його максимальна висота в центрі рівна 7,5 метрам. Він побудований в найвужчому місці гранд-каналу. В даний час один з найвідоміших мостів Венеції.
Годинникова вежа. Її центральна частина була побудована між 1496-1499 роками за геніальним проектом Мауро Кодуччі. Бічні ж доповнення добудував у 1755 році архітектор Джорджо Массарі. На самому верху башти два маври б'ють молотками в дзвін, а крилатий лев на синьому зоряному фоні тримає відкриту книгу миру.
Маври – умовна назва, по-італійськи їх охрестили «морі – mori», що перекладається як «чорні» або «темні», але насправді це бронзові скульптури пастухів, створені в 1497 році скульптором Симоне Кампанато. З часом скульптури покрилися темним нальотом, тому жителі міста нарекли їх «mori». У 1500-х роках Венеціанська Республіка тягнулася до о. Кіпр. Знайомство з ісламськими державами, зокрема з турками і арабами, яких називали узагальненим терміном «mori», мало великий вплив на венеціанське мистецтво і містило в собі символ ворога, невідомості та екзотики.
Крилатий лев є символом Святого Марка євангеліста, а з XII століття і символом Венеціанської Республіки. Зображення лева може носити декілька значень. Коли він тримає лапу на розкритій книзі (Євангеліє) – символ носія миру. Якщо книга закрита – лев йде з війною. І, звичайно, він підноситься поряд з морем, показуючи, таким чином, військову силу Венеції. Коли ж задні лапи лева знаходяться у воді, а передні на землі – це символізує Венецію як володаря моря і суші. Якщо підрахувати, то 2 лютого 1999 року виповнилося 500 років з дня спорудження Годинникової башти. Спеціально до цієї дати, після дворічної реставрації, 30 січня 1999 року по Великому каналу на гондолах привезли циферблат годинника двометрового діаметру, покритий синьою емаллю. Реставрація була зроблена французькою годинною фірмою Piaget.
Собор Святого Марка ( італ. Basilica di San Marco – «базиліка Сан-Марко») – кафедральний собор Венеції (до 1807 року придворна капела при палаці дожів), що є рідкісним прикладом візантійської архітектури в Західній Європі. Розташовується на площі Святого Марка, поряд з палацом дожів.
Перша базиліка була побудована для розміщення мощей апостола Марка, які 31 січня 829 року були привезені з Александрії до Венеції. Мощі були привезені венеціанськими купцями Буоно і Рустіко, які в 828 році, прибувши до Александрії, дізналися, що мусульмани почали руйнування християнських храмів для зведення мечетей. Оскільки переказ зв'язує проповідь християнства в містах Венеціанської лагуни з апостолом Марком, то купці вирішили врятувати мощі святого від осквернення і привести їх в своє місто. Щоб перенести реліквію на корабель, торговці удалися до хитрості: тіло євангеліста було сховане у великий кошик і зверху покрите свинячими тушами, до яких не могли торкнутися сарацини навіть при митному огляді. Для більшої надійності кошик заховали в складках вітрила одного з суден. Після перенесення мощей в місто апостол Марко замінив святого Феодора в ролі небесного покровителя Венеції, а символом міста став знак цього євангеліста – крилатий лев.
Будівництво було почате дожем Джустініано Партечипацио в 829 році, а завершено у 832 році його братом дожем Джованні Партечипацио. Оскільки будівля першої базиліки не збереглася, то про її вигляд можна судити лише по археологічних розкопках, виконаних в ході реставрації крипти собору, коли була знайдена стародавня кладка стін. Вважається що церква була побудована у формі латинської базиліки типу равенських (Сан-Вітале) і займала місце нинішньої крипти. Купол, встановлений над її центральною частиною, знаходився над місцем поховання мощей апостола Марка.
Базиліка була пошкоджена пожежею в 976 році під час перевороту, коли дож Пьетро Кандініна був зміщений дожем Пьетро Орсеоло. Пожежа, що почалася в палаці дожів, перекинулася на північно-західну частину собору і нанесла їй серйозні пошкодження. До кінця X століття базіліка була відновлена, але дослідники вважають, що це була реставрація будівлі, а не нове будівництво.
Будівництво сучасної базиліки було почате в 1063 році при дожі Доменико Контаріні. У 1071 році в ще недобудованому соборі був зведений в посаду дожа Доменико Сельво, при якому в 1071-1084 роках був початий перший цикл створення мозаїчного убрання базиліки. Освячення храму відбулося в 1094 році при дожі Вітале Фальєре.
Щорічно у Венеції відбувається  карнавал, він припадає на лютий і триває 10 днів (з 6 до 16 лютого). Під час свята на вулицях Венеції можна побачити багаточисельну армію фокусників, жонглерів, акробатів. Вулиці заповнені людьми у костюмах гвардійців, вампірів, повішеників, архангелів, амазонок, звіздарів та ін. Водночас в стародавніх венеціанських палацах відбуваються бал-маскаради, куди зїжджаються люди з усього світу. Карнавал у Венеції триває цілий тиждень, і за своїми розмірами та грандіозністю поступається лише карнавалам у Ріо-де-Жанейро. Саме з Італії цей вид святкувань зі століттями поширився у інші країни, і започаткував знамениті південноамериканські карнавали.
А попереду нас чекав загадковий Будапешт, який зустрів нас неймовірною спекою, але це не зіпсувало наших вражень від побаченого. Будапешт часто називають “Перлиною Дунаю”  і тільки побувавши в ньому можна зрозуміти чому.  Місто розкинулось на двох берегах: правий називається Буда, лівий – Пешт.
Як і в кожному угорському місті, в Будапешті є сакральна споруда, яка є символом міста. Це базиліка Св. Іштвана (Стефана), будівництво якої тривало 54 роки (1851-1905 рр.). В базиліці зберігаються і мощі цього святого – його десниця (права рука). Висота собору складає 96 м, і разом з будівлею Парламенту це найвища будівля Будапешту та одна з найбільших церков у країні. Храм побудований у стилі неокласицизму, а в плані являє собою рівносторонній хрест. Стіни і колони храму зроблені з мармуру. Інтер'єр багато прикрашений мозаїкою, виконаною кращими угорськими майстрами. Собор прикрашений вітражами із зображеннями святих. Купол собору вінчає сцена створення світу. По боках від головного фасаду розташовані дві високі дзвіниці, в одній із яких знаходиться найбільший дзвін країни вагою 9 т.
На багатьох листівках і рекламних проспектах Будапешту можна побачити будівлю Парламенту, збудована у XIX ст. За задумом проектувальників ця гігантська споруда мала нагадувати будівлю англійського парламенту в Лондоні. Насправді ж угорський Парламент перевершує не тільки англійський, але й американський Білий дім. Ця, одна із найкрасивіших споруд міста, є символом столиці.
Рішення збудувати його виникло у 1880 році. Серед архітекторів було проведено конкурс, де переміг Імре Штейдль. Потрібно було 17 років (1885-1902 рр.), щоб звести цю величну, на той час найбільшу у світі споруду. Довжина Парламенту 268 м, ширина 118 м і висота – 96 м, знаходиться в ньому 691 приміщення – пам’ятка є найбільшою в країні! Всі коридори і зали прикрашені гобеленами, фресками і полотнами. Головний фасад будівлі виходить на Дунай, на ньому розміщено 88 скульптур угорських королів. Головний вхід в парламент охороняється двома скульптурами левів – він називається «Левині Ворота».  Внутрішнє оформлення Парламенту просто вражає розкішшю та помпезністю – для декору приміщення було використано близько 40 кг золота.
Угорський парламент є діючою спорудою. У південному крилі знаходиться місце засідань Національних зборів. Також у комплексі Парламенту діє публічна бібліотека.
Далі можна помилуватися величчю проспекту Андраші – найзнаменитішої вулиці міста. Її архітектурна композиція повністю внесена до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тут є і красива будівля Оперного театру, і площа Героїв , а також розкішний міський парк Варошлегет. Саме в цьому парку і розташувалися знамениті купальні, а також ряд інших не менш цікавих споруд.
Ми відвідали також руїни стародавнього міста Аквінкум, яке колись входило до складу Римської імперії. Аквінкум — це археологічний парк-музей, в якому розташовуються пам’ятники часів Давньоримської імперії, коли ця місцевість була провінцією Риму. Парк був відкритий більше ста років тому, тут представлені стародавні монети, прикраси, різна начиння, гончарні вироби, а також водний орган — дуже рідкісний і незвичайний музичний інструмент, який був створений ще до нашої ери. Зараз від стародавнього міста залишилися руїни, проте в парку встановлені спеціальні Хроноскоп, за допомогою яких можна побачити, як це місце виглядало за часів Стародавнього Риму.
Площа героїв знаходиться в Пешті і є однією з найбільш знаменитих площ угорської столиці. Вона була створена до святкування тисячолітнього ювілею Угорщини в 1896 році. На ній встановлені відразу кілька пам'ятних меморіалів: колона в центрі площі з фігурою Михайла Архангела на вершині, дві напівкруглі колонади зі скульптурами національних героїв і меморіальна кам'яна плита загиблим солдатам.
Колонади заслуговують окремої уваги. За її краях знаходяться символічні скульптури Миру і Війни. Верхній карниз прикрашений композиціями, які зображують Праця і Добробут, Знання і Доблесть. Між корінфськими колонами встановлені скульптури королів, воєначальників і відомих політиків Угорщини. В інших просвітах можна побачити і скульптури трансільванських князів. Вони були встановлені на площі Героїв у 2004 році, коли Республіка Угорщина стала повноправним членом Європейського союзу. До цього пам'ятного події на площі був встановлені оригінальні пісочний годинник. Його перевертають раз на рік — у Новорічну ніч, протягом року 4,5 кубометра піску повільно падають вниз.
Площа оточують будівлі Музею образотворчих мистецтв і Виставковий зал, побудований в якості художньої галереї в 1895 році. Позаду площі знаходиться парк Варошлігет.
Ось так закінчувався наш день, Будапешт запалював вогні а ми поверталися до Ополе.
Останній день перебування в Польщі, 23 липня, нам запам’ятається назавжди. Зранку керівник проекту Сергій Кейзер вручив нам сертифікати учасників Міжнародного культурно-освітнього проекту, та подякував за візит. А потім ми вирушили в дорогу.
Неможливо описати почуття після відвідування меморіального комплексу Аушвіц-Біркенау/Освенцим – в рамках проекту «Спільна Пам'ять».
Нацистський концтабір Аушвіц став для світу символом Голокосту, геноциду і терору. Жертвами цього концтабору були приблизно 1,3 млн. чоловік, серед 7 тис. узників Аушвіца, визволених 27 січня 1945р. знаходилось більше 300 дітей. Сьогодні мільйони людей у світі знають, чим був Аушвіц, але все ж таки актуальною залишається задача зберегти в усвідомленні і Пам’яті людства той факт, що лише від їх рішень залежить, відбудеться така трагедія ще раз. Тільки люди могли її викликати і лише люди можуть її попередити. Саме до такого висновку прийшли ми, відвідуючи цей концтабір у Польщі.
Дуже важко було прийти в себе після побаченого, на очі наверталися сльози  коли ми покладали квіти до Меморіалу Пам’яті.
А попереду чекало місто Краків – столиця Речі Посполитої, легенда Польщі. Місто зустріло нас сонечком і голубами, які оселилися на схилах річки Вісли. У XIV-XVII століттях Краків - столиця Польщі, аж до XVIII століття - місце коронації польських королів.
А неподалік на березі височить залізна скульптура дракона. Саме він є символом Кракова. А всім гостям обов’язково розповідають легенду, пов’язану з цією твариною. Ніби дуже-дуже давно поблизу невеликого поселення жив дракон. І любив він вранці снідати дівчатами. Коли ж дівчата скінчилися, почав їсти жінок. Обурювалися жителі, але нічого вдіяти не могли. І тоді знайшовся один сміливець, який нагодував дракона гірким перцем. Ох, і палило ж  тварину. Пив він воду, пив, аж поки не лопнув. Зраділи люди, що нарешті позбулися хижака. А правив тим поселенням король Крак. І хоча він не мав ніякого відношення до перемоги над драконом, та щасливі жителі назвали місто на його честь – Краковом.
Тепер металева скульптура збирає біля себе немало туристів. Вони ж з нетерпінням чекають, коли дракон „дихне” вогнем, а робить він це кожні п’ять хвилин.
Зовсім поряд, на височині Вавель, красується замок, точніше, цілий замковий комплекс з однойменною назвою. Він – окраса міста. За даними археологічних розкопок, поселення віслян тут з’явилося ще в 11 столітті. Ось так собі – зібралися собі королі, звели замок з флігелями та костелом. А через століття обнесли цю територію кам’яними стінами.  У 1499 р. замок спустошила пожежа. Замок довго відновлювали. А через століття – знову пожежа. І знову довелося братися за будівництво.
Негативний вплив на Вавель мали також і загарбницькі  поділи  Польщі у різних роках вісімнадцятого століття. Країну було пошматовано, і Краків відійшов до складу Австрії. Замок відремонтували і зробили... казармою для австрійських вояків. Відновлювальні роботи розпочалися лише на початку двадцятого століття.
Та, на щастя, довге існування і черга перебудов мало змінили середньовічну, тісну забудову замку. Її не змінило навіть облаштування одного з дворів замку у формах італійського палаццо з трьома відкритими галереями. Замковий костел, його різні частини, мають ознаки романської доби, готики, відродження, доби бароко тощо. Особливістю інтер'єрів замку є рідкісна суміш залишків готики разом з оздобами доби відродження, пов'язана тісними культурними і релігійними зв'язками з Італією та Римом. Краківський королівський двір тоді був справжнім мистецьким центром, зорієнтованим на італійські культурні досягнення. У Кракові виготовляли поліхромні кахлі, ювелірні вироби. У замку Вавель облаштували власну ткацьку мануфактуру. З ХУІ століття Краків став друкарським центром Польщі.
Після відновлення своєї державності у 1918 році розпочалися реставраційні роботи на Вавелі. У замок передано мистецькі твори іноземних і національних майстрів, живопис, меблі, витвори декоративно-ужиткового мистецтва, колекцію зброї. Все це доступно зараз туристам, які ніколи не минають Вавель.            
Тут, і там поховані монархи – королі і імператори, в Кракові усипальня кожного короля – витвір мистецтва. До того ж ми можемо уявити, як виглядала та або інша видатна особистість – скульптори середньовіччя прекрасно передали в камені риси монархів… Особливу увагу звернете на саркофаг Стефана Баторія, найбільшого правителя Речі Посполитої.  Баторій родом з Угорщини, про що і сьогодні нагадують національні прапори цієї країни, залишені під час екскурсій його земляками.
Необхідно відмітити, що Краків є містом, звідки почав свій шлях в служінні Богу Папа Римський Іоанн Павло II. Тут він вчився, відправляв служби в Маріацькому костьолі, з цього міста він продовжив свій духовний шлях у Ватикан. Місцеві жителі тут його просто обожнюють.
На площі Головного ринку, перед нами відкривається прекрасний Маріацький костьол. Це грандіозна споруда була споруджена ще в першій половині ХIII століття і присвячено  Вознесінню Діви Марії. Внутрішнє убрання собору примушує нас затамувати подих. У вівтарній частині костьолу знаходиться прекрасний триптих, відтворюючий сцени з Євангелія, фігурна композиція якого вирізана з 500-річної липи і покрита позолотою, творіння рук найбільшого скульптора епохи середньовіччя Вітта Ствоша. Вражає і незвичність сцени Вознесіння Діви Марії, вмираючої не на смертному одрі, як ми звикли бачити, а на руках апостолів, що надає композиції ефект руху. Тут же, в костьолі, знаходиться ще одного його творіння, кам'яне Розп'яття, дивлячись на яке, не перестаєш захоплюватися майстерністю цього художника, набагато років того, що випередило свій час. Ще однією пам'яткою костьолу є незмінний сурмач, що подає свої сигнали з верхніх віконець кожну годину в чотирьох напрямах. Правда його незабутня гра кожного разу різко обривається, це данина легенді, згідно якої в ХV столітті сурмача, що подавав сигнал тривоги уразила монголо-татарская стріла. Місцеві жителі говорять: "Той, хто не чув сурмача - той не був в Кракові". Нам навіть вдалося помахати йому рукою, а він помахав нам у відповідь. Дуже зворушливо.
А взагалі можна ще довго розповідати про Краків, але ж нам він сподобався чомусь найбільше, але прийшов час нам повертатися в рідну Україну. Всі одразу згадали, який смачний борщ варить мама, а які вареники і тому тільки проїхавши кордон ми всі почали телефонувати батькам, за якими за тиждень наших мандрів дуже і дуже скучили.
Враження, які залишаться на все життя.
Ось і настав момент прощання з Польщею. Тепер ми точно знаємо, що ті незабутні і приємні моменти, які нам подарували країни Європи, ми не забудемо ніколи. Враження від побаченого у нас залишаться на все життя.
Дійсно, заради таких моментів варто жити!       

Учні НВК: Пальчуненко Руслана,  Велика Валерія,
Гаврилюк Яніна, Рябошапка Анастасія,
Хачатрян Каріне, Пересадченко Марина