Горить свіча, І випікає серце Її вогонь.

І серце скапує сльозами в пригорщі долонь...

Нема від серця сліду — Тільки світло —

Яскраве й тепле, наче подих свічки...

Горить свіча... А, може, то Душа?..

 Душа не має минулого часу, віку — вона завжди була є й буде, молода і безсмертна. Пролиті сльози за безвинно померлих — то найкоштовніший скарб, ними очищуються наші душі, наше серце. Через біль і сльозу ми по-іншому сприймаємо жах голодомору, біль іншої людини.

Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятаємо ми, хто вижив,    їхні діти, онуки і правнуки.

23 листопада 2013 року  всі небайдужі знам’янчани на чолі з міським керівництвом , ми, вчителі шкіл міста і наші учні,  зібрались біля пам’ятного знаку  жертвам Голодомору, щоб згадати  усіх тих, хто страждав і помер.

Вірю, що в ці дні по всій Україні люди запалили свічки, щоб пом'янути тих, хто загинув від голодної смерті.

Хай пам'ять про всіх невинно убієнних згуртовує нас, живих, дає нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі.

Вічна пам'ять замореним голодом!